Участь у конкурсі для мене перш за все можливість поділитися враженнями. На жаль, а можливо і на щастя я мала можливість не просто споглядати події навколо бурштину по телевізору, а бачити все в реальності. Я знаю теплий дотик сонячного каменю на долоні, противний плюскіт промоклої глиняної землі під ногами, бачила винищений нещасний ліс, на місці якого залишився лиш "місячний пейзаж" . Все це назавжди залишиться у моїй пам'яті.
"Бурштинова лихоманка" мала би колись розпочатися. Якщо не зараз, то можливо через 10, 50 чи 100 років. Випала на початок 21 століття. Але ж не стільки важлива подія, скільки наше ставлення до неї. Бурштин та війни навколо нього добряче нашуміли у засобах масової інформації, але є ще й інша його сторона - життя простих старателів, простих робітників. Людей, для яких бурштин це не дорогі авто, нерухомість, статус чи висока посада, а щоденна надлюдська праця, праця понад можливості, праця на виживання. Саме цю сторону нашумілої проблеми я і старалась висловити у своїх творах.
Пройде час, все забудеться і ми переказуватимемо "бурштинові історії" своїм дітям, онукам і правнукам, але наша знищена поліська природа ще довго оплакуватиме цю лихоманку.
Я щиро вдячна організаторам проекту за те, що дали можливість висловити власну думку, власне бачення на загальний розгляд і побажати вдалого його завершення та багато творчих ідей.
>Читайте оповідання "Бурштинове кохання" та "Путо" пані Інни в збірці, яка невдовзі буде надрукована.
Молодчинка Інна!
ВідповістиВидалити