Тому, якщо ви любите Полісся і відчуваєте в собі літературний хист - запрошуємо до участі у Конкурсі короткої прози «Бурштиновий край. Сарненщина». І сталося це влітку 2016-го. Саме тоді я вирішив написати про цей край, оскільки вже двадцять другий рік мешкаю на Поліссі, у Житомирі. Ще змалечку обожнюю мандрувати. Досі у пам’яті закарбувались дитячі подорожі до Коростеня, Новограда-Волинського, Овруча… Це міста хоч і невеличкі у масштабі, проте цікаві древньою та славнозвісною історією. З давніх-давен вони були зоною творення праслов’янської культури, територією міжетнічних контактів слов’ян із балтами. До того ж, Північно-Західна Україна має неабияку природу: могутні ліси, що простягаються аж у Білорусь; ріки – Случ, Тетерів, Горинь – надають чималої неповторності; ну і, зрештою, флора, фауна… Саме усе це стало передумовою до створення чогось особливого, сповненого гармонією та затишком, легкого для читача оповідання «Наодинці з природою». Герой твору - п’ятнадцятирічний мрійник, мешканець міста Сарни, який рушає у одноденну подорож, щоб відчути на собі та більше дізнатись, а що воно таке – Полісся?
Впродовж останніх років по телебаченню було чути новини про видобуток бурштину на Житомирщині та Рівненщині. Слово «каландайка» почало дедалі частіше асоціюватись з тією місцевістю. Тому хотілось б, щоб однойменна збірка, яку видано за результатами конкурсу, стала своєрідним гаслом та привернула багатьох до «бурштинової проблеми».
Ну а тепер про мої враження від конкурсу… Влітку надіслав твір, а потім навдивовижу довго довелось чекати відповідь. І ось на зимових канікулах, точніше сказати навіть на Новий рік, отримав повідомлення: «Якщо ви читаєте цей лист, знайте, що Ваш твір обрано до друку в збірці короткої прози "Бурштиновий край" за результатами літературного конкурсу "Бурштиновий край. Сарненщина" пам'яті Бориса Шведа…» Я зрадів, ще раз спасибі. О це так святковий «подаруночок».
Не знаю, як на Рівненщині, але когорта нинішніх житомирських письменників не дуже-то велика. Щось тихо тут про це, ну принаймні, широкого розголосу не чув. Можу лише написати про те, що у грудні минулого року у Бердичеві проведено IV Міжнародний літературний конкурс ім. В. Гроссмана (радянський письменник і журналіст, що народився у тому місті), у якому призові місця між собою розділили московський, київський та дрогобицький творці слова, а не бердичівські чи житомирські. Знаю, що потужно сучасна українська література вирує у Києві, Харкові, Одесі, Львові. Ось, наприклад, нещодавно почув, що Черкаси на початку квітня проведуть книжковий фестиваль, який триватиме три дні. Але все-таки будемо намагатись популяризувати й поліську літературу, беручи до рук чистий аркуш та олівець, писати про минуле і буденне, а потім казати: «Яка ж це загадкова насолода – побути наодинці з природою, наодинці з рідним краєм, наодинці з Поліссям, найбільш дивовижним місцем на Землі!»
Сергій Давіденко. Студент, письменник.
>Читайте оповідання "Наодинці з природою" Сергія в збірці, яка незабаром буде надрукована.
Немає коментарів:
Дописати коментар