Dubrowica – to stolica!

(odcinek)

ІІ.

Starzec siedział za swoim ulubionym dębowym stołem. Teraz i jego siwiznę, i stół, i książki na półce obok – wszystko pozłacało słońce przez szeroko otwarte okno. Z tego okna widać było dolinę Goryni, ponieważ dom znajdował się na okolice miasteczka Dąbrowica. To pozwalało cieszyć się długimi spacerami, pełnymi rozważań i kontemplacji. Właśnie tak lubił czynić stary.

Pióro w jego ręce, nie nowomodny długopis, a proste gęsie pióro, dotknęło arkusza i zostawało na nim ślady...

Книга вже в дорозі до бібліотек Рівненщини!

Перший тираж "Каландайка. Історії Дикого Заходу України про бурштинові війни та кохання війни, кохання, зради і перемоги" був закуплений РОДА і вже в дорозі до бібліотек Рівненщини!
Замовити книгу з твердою палітуркою з наступного тиражу можна тут.

Інна Параниця: «я знаю противний плюскіт промоклої глиняної землі під ногами, бачила винищений нещасний ліс»

Мене звати Параниця Інна Дмитрівна, я працюю вчителем в одній із сільських шкіл Сарненщини. Вірші і прозу пишу із 10 років. Творчість - це та частина мого життя, яка дає мені наснагу, релакс і віру в себе.

Тамара Киреєва: «як вчитель, я бачу щодня як учні-старателі приходять на уроки після тієї чорної нелегальної праці. У них свій світ, своя мораль, навіть мова»

З літературою пов’язане все моє життя: я пишу поезії і прозу, викладаю українську літературу, роблю журналістські дописи, приймаю разом з учнями участь в різних творчих конкурсах, багато читаю і просто кохаюся в його величності Слові.

Василь Момотюк з Буковини, автор двох гуморесок про Сарни розповідає про свою участь у проекті

Трохи жаль, що моя добірка гумору не потрапила до книги. Була надія, що буде якась пам’ять онукам.Розумію,час ніби такий,що не до гумору, але все ж...

Галина Максимів: «За цією збіркою в школах можна буде вивчати історію»

«Одного разу, як іще день і не благословився, Світлан вийшов до Горині і в тихій заплаві… найбільшого бобра вполював… Гостра стріла пробила йому шию. Бобер здригнувся, ліс охнув… А далі Світлан звично вже знімав боброву шкуру, швидко і бе зарубин, без великих зусиль. «Буде чим князівським биричам податок заплатити…» , – подумав втішно. Вже збирався боброве хутро закинути на плечі, як почув тріск гілок… Ні , не звір то… бо звір йде напролом. А це …хтось ступає ледь чутно… – Дівчина-Весна…– прошепотів і завмер…»

 - Це уривок з твору, яким я долучилася до прослави поліського краю. А називається він «Соколиний човен». Передумовою створення було газетне повідомлення про те, що влітку 2013 року біля села Чудель Сарненського району найдено рибалками древній човен. Настільки древній, що пам’ятний певне ще Київській Русі. 

Леся Сосюк: «Я рада, що полісянка, що народилася в колисці диких, величних лісів...»

Власні твори почала писати ще з дитинства, але це була переважно поезія. Даний твір  - старт моєї епічної творчості. Раніше брала участь у літературних конкурсах, але, в загальному, на районному рівні. Про конкурс "Бурштиновий край" дізналась із соціальної мережі і вирішила, що ця подія просто не може мене оминути.